Раїнська мова професійного спілкування рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Київ \"Каравела\" 2005 icon

Раїнська мова професійного спілкування рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Київ "Каравела" 2005






знайти схожі
НазваРаїнська мова професійного спілкування рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Київ "Каравела" 2005
Сторінка5/17
Дата конвертації12.02.2012
Розмір5.29 Mb.
ТипДокументы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
§ 2. Види і жанри усного професійного мовлення

Сфера використання усного літературного мовлення сьогодні над­звичайно розширюється - в суспільно-політичному житті, виробни­чій, науково-освітній, військовій, культурно-мистецькій галузях, дип­ломатії тощо. Виникають нові функціональні різновиди, жанри і фор­ми усного мовлення, вдосконалюються засоби і технічні можливості усномовного спілкування.

Основними формами вираження усного ділового мовлення є моно­лог та діалог.

Усний монолог - це безтекстові та зафіксовані форми, розраховані на усне відтворення. Зважаючи на функціональні особливості, харак­тер контакту мовця зі слухачами, форми монологічного мовлення сис­тематизують:

  • за функціональним критеріями, наприклад, монолог публіцис­тичний, судовий, виробничо-службовий, науковий, навчальний;

  • за ситуаційними ознаками виділяють два загальні різновиди -прямо контактний та посередньо контактний (різні форми монологіч­ної мови по радіо і телебаченню).

Усне ділове монологічне мовлення з усіма його функціональними різновидами характеризується специфікою словесної організації, яка підпорядковується позамовним факторам та узгоджується із загальни­ми етичними вимогами ділового спілкування.

Особливим жанровим різновидом мовленнєвої діяльності, своєрід­ним за своєю природою, місцем серед інших видів мовлення, а також якісними ознаками, є публічне монологічне мовлення. В ньому най­повніше реалізується система мисленнєво-мовленнєвих дій - уміле використання форм людського мислення (логічного, образного) та мовних засобів їх вираження. Діяльність людини, професія якої пов'я­зана з постійним виголошенням промов, доповідей, читанням лекцій, вимагає набуття певної вправності у виборі відповідного жанру, фор­мулюванні теми, відбору фактичного матеріалу та послідовності його викладу, а також високої культури мовлення та спілкування в цілому.

Залежно від змісту, призначення, способу проголошення й обста­вин спілкування виділяють такі жанри усного публічного монологіч­ного мовлення: доповідь, промова, виступ, повідомлення.

Доповідь - це одна із найпоширеніших форм публічного мовлення. Доповідь може бути політичною, діловою, звітною, науковою.

Політична доповідь - виголошується здебільшого керівниками дер­жави. Вона є поширеною формою донесення та роз'яснення суспільст­ву питань внутрішньої і зовнішньої політики країни. З нею офіційні особи виступають на масових зібраннях людей - з'їздах, сесіях, між­народних форумах.

Ділова доповідь — виклад інформації і шляхів розв'язання різних окремих практичних питань життя і діяльності певного колективу, ор­ганізації. Своєрідним різновидом ділової доповіді можна вважати зві­тну доповідь, у якій робиться повідомлення про результат усієї робо­ти за певний період, тобто повідомляється не про одну чи декілька ділянок роботи, а про всю діяльність.

Наукова доповідь - узагальнює наукову інформацію, досягнен­ня, відкриття чи результати наукових досліджень. Заслуховується на різноманітних наукових зібраннях - конференціях, симпозіумах, се­мінарах тощо. Наукова доповідь, зроблена на основі критичного огляду і вивчення низки публікацій інших дослідників, називається рефератом.

Промова - публічний виступ, присвячений злободенній, суспільно значущій темі. Виголошують на мітингах, масових зборах. Загальна мета може полягати в тому, щоб розважити, інформувати, надихнути, переконати, закликати до дії. Розрізняють промови розважальні, ін­формаційні, агітаційні, вітальні.


Виступ - це короткотривале усне мовлення з приводу одного чи кількох питань (на зборах, нарадах, ділових засіданнях, конференці­ях, сесіях, відкритих слуханнях, семінарах тощо). Поширеним є ви­ступ за доповіддю (дебати). У такому виступі орієнтовно має бути вступна частина (вказівка на предмет обговорення), основна частина (виклад власних поглядів на певне питання), висновки (пропозиції, оцінка роботи).

Повідомлення - невелика доповідь на якусь тему. Якщо тема ши­рока, пишуть доповідь, вузька - повідомлення.

Публічне мовлення, особливо такі його жанри, як доповідь, промо­ва, потребують ретельної попередньої роботи. їх підготовка передба­чає кілька етапів:

  1. Обдумування та формулювання теми, встановлення кола пи­тань, які вона охоплює, виділення принципових питань.

  2. Добір теоретичного та фактичного матеріалу (наукове опра­цювання літератури, інформації, відібраної усним способом).

На цьому етапі важливо не просто знайти і опрацювати матеріал, а глибоко його осмислити, визначити головне і другорядне; інтегрувати основні положення з кількох джерел. У разі потреби виклад матеріалу треба зробити доступним, переробити його, пристосувати до умов та рівня слухачів. Вибирати слід найяскравіші приклади, які добре сприй­маються на слух, подумати про використання наочності чи технічних засобів (схеми, малюнки, таблиці, магнітофонні записи тощо).

Пошук та опрацювання літератури неодмінно вимагає навичок кон­спектування. Варто дотримуватися таких основних правил складання конспекту":

" Див.: Культура ділового мовлення: Практикум / За ред. Н.Д. Бабич. - Чернівці, 1997. - С. 35.

4 5-354


  • Уважно прочитайте текст, супроводжуйте читання відмічанням незрозумілих або незнайомих слів, нових імен, дат.

  • Запишіть на першій сторінці паспортні відомості книжки (статті), над якою працюєте.

  • Поділіть текст на логічно-смислові частини під час повторного читання.

  • Читайте відзначені частини, дайте їм заголовок (складіть прос­тий детальний план - послідовний перелік основних думок автора) і коротко запишіть.

  • Намагайтеся виразити думки автора своїми словами. Цитуй­те лише те, на що можна буде послатися як на авторитетний виклад думки.

  • Під час конспектування тексту великого розміру на полі вказуй­те сторінки книжки, з яких законспектовано основні положення.

  • На полях помічайте значення нових та незнайомих слів, понять, а також записуйте власні думки, коментарі, оцінки прочитаного.

3. Складання плану, тобто визначення порядку розташування
окремих частин тексту, їх послідовності та обсягу.


При складанні плану треба пам'ятати, що у пунктах плану перелі­чуються основні мікротеми тексту. Перший та останній пункти спів­відносяться як вступ та висновки до тексту. Кожен пункт має бути ко­ротким, чітким, відповідати змісту виділеної частини. Пункти склад­ного плану можна розбивати на підпункти. Пункти (підпункти) оформляють як розповідне, здебільшого односкладне називне речен­ня, або питальне речення.

Основні правила складання плану такі:

  • Попередньо перегляньте текст.

  • Уважно прочитайте текст, визначте головну думку.

  • Поділіть текст на смислові частини, визначте мікротеми.

  • Сформулюйте пункти плану.

  • Спробуйте переказати текст, керуючись складеним планом.

4. Складання тез виступу.

Тези - це короткий виклад принципових положень, які не містять полеміки, фактів і мають бути роз'яснені та обгрунтовані під час ви­ступу.

Порядок роботи над складанням тез може бути таким:

  1. Прочитайте весь текст, якщо він невеликий, або розділ, якщо твір великий за обсягом.

  2. Знайдіть і виділіть основні положення, сформульовані автором.

3. Викладіть основні авторські думки у вигляді послідовних пунктів.
Вимоги до складання тез:

  • формулювання думки повинно бути чітке і коротке (4—5 речень);

  • кожне положення містить у собі лише одну думку;

• можна складати тези за абзацами. Іноді одна теза може об'єдну­вати декілька абзаців;

• записуючи тези, краще їх нумерувати, хоча це не обов'язково.


5. Складання тексту виступу.

Текст - це повний розгорнутий виклад матеріалу з обраної теми. В основі його лежить логічна послідовність, якій підпорядкований і по­діл тексту на частини. Виклад краще проводити дедуктивним мето­дом, йдучи від загального положення до часткового докладного його розкриття. Зрештою, можна обрати й індуктивний шлях, коли на ос­нові конкретних положень підводимо слухачів до засвоєння головної думки (положення).

Текст публічного мовлення відповідає тим вимогам, які ставляться до нього як до основного реквізиту будь-якого документа. Він має чіт­кий поділ на вступ, основну частину та висновки. Відмінність полягає в тому, що виголошуючи попередньо підготовлений текст, промовець враховує ситуацію, обставини, умови спілкування, пристосовуючись до яких, може дещо модифікувати текст, вносити в нього багато усно-мовних елементів, вдаватись до повторів тощо.

Після виступу доповідач може відповісти на запитання (глибокі від­повіді посилюють враження від виступу), дати додаткові пояснення, звичайно, подякувати за увагу.

Варто звернути увагу на зовнішні компоненти виступу:

  • зачин;

  • виклад;

  • кінцівка.

Зачин (початок виступу) - важливий компонент публічного мов­лення, оскільки покликаний реалізувати насамперед психологічну мету - встановити контакт з аудиторією, заволодіти увагою слухачів, ви­кликати інтерес до викладу, накреслити змістову перспективу, показа­ти бажання повідомити щось нове.

На початку виступу треба чітко назвати тему доповіді та окреслити проблему, яку пропонуєте обговорити.

Своєрідний код взаємостосунків між промовцем і слухачем, на дум­ку психологів, закладений вже у звертанні до аудиторії: „Вибір звер­тання - це вибір семантичного ключа спілкування, свідчення позиції автора стосовно слухача і навіть предмета промови"12.


12 Цит. за: Гамова Г.І., Загребельна Л.С., Ковальова Т.В. та ін. Риторика: Навч. посібн. / За заг. ред. П.О. Редіна. - X., 2002. - С. 50.

Розрізняють кілька прийомів, які сприяють ефективному початку спілкування:

  • яскравий епізод;

  • цікавий факт;

  • афоризм;

  • цитата;

  • питання до аудиторії.

Щоб знайти цікавий початок, треба багато працювати, думати, шу­кати. Важливо врахувати склад аудиторії, ступінь її підготовленості та зацікавленості. Добре, якщо контакт зі слухачами виникає на основі спільної розумової діяльності, тобто лектор (доповідач, оратор) і слуха­чі вирішують однакові проблеми, обговорюють спільні питання. Таку розумову діяльність науковці називають інтелектуальним співпережи­ванням. Не менш важливим є емоційне співпереживання, тобто оратор і слухачі повинні мати подібні відчуття, що їх викликає тема виступу.

Виклад - висвітлення основних положень доповіді (промови, по­відомлення), суті справи. Відбувається переважно у традиційній фор­мі розбивання загального тексту на кілька пов'язаних між собою тем (змістових частин). Варто подбати про зв'язки між частинами. Усі пи­тання мають висвітлюватися збалансовано, однак не обов'язково кож­ному питанню приділяти однакову кількість часу.

Виклад може оживити „ліричний відступ" - коротка кумедна істо­рія чи навіть анекдот, які треба вміло вплести у загальний зміст висту­пу. Існує і чимало інших засобів, які допоможуть пожвавити виступ -порівняння, метафори, прислів'я та приказки, цитати, приклади з жит­тя, використання гумору, дотепів та ін.13

Кінцівка - це повідомлення про закінчення виступу. Вона має „за­округлити" його, тобто зв'язати з початком. Кажуть, що закінчення хорошого оратора „сховане" вже у вступі. Не можна, як твердить Д. Кар-негі, закінчувати виступ словами: „Оце, напевне, і все, що я повинен сказати стосовно цієї проблеми. Тому я, мабуть, на цьому закінчу". Закінчуючи, ніколи не кажіть, що ви закінчуєте!

Оберіть інший тип закінчення виступу залежно від теми та аудито­рії, напр.:

13 Томан І. Мистецтво говорити. Пер. з чеськ. - 2-ге вид. - К., 1989. - С. 243-251.


  • резюме головних питань;

  • заклик до дії;

  • поетичне закінчення;

  • цитування тощо.


Про наближення закінчення виступу слухачів можна попередити -це дещо загострить їхню увагу. Після цього справді треба закінчити протягом 2-3 хвилин.

Оскільки закінчення, як і початок, мають дуже важливе значення, то прикінцеві речення варто підготувати заздалегідь. Зробити це без­посередньо в аудиторії набагато важче або й взагалі неможливо.

Успіх публічного мовлення значною мірою залежить від майстер­ності доповідача. Батько риторики Цицерон зазначав, що найкращий оратор є той, хто своїм голосом і повчає слухачів, і дає насолоду, і справ­ляє на них сильне враження.

У сучасних умовах володіння живим усним переконуючим словом як засобом багатоманітного і різноспрямованого впливу на слухача грунтується на:

  • культурі мислення - самостійність, самокритичність, глибина, гнучкість, оперативність, відкритість;

  • культурі мовлення - правильність, виразність, ясність, точність, доцільність, логічність, оригінальність, краса;

  • культурі поведінки - ввічливість, тактовність, коректність, роз­кутість, серйозність;

  • культурі спілкування - повага до співрозмовника через вивчення його інтересів, управління поведінкою слухачів, згуртування однодум­ців, відповідальність за мовленнєвий вчинок.

Лектора (доповідача) оцінюють за такими ознаками:

1. Компетентність - рівень знань про предмет мовлення.

  1. Лінгвістичні знання мовної норми та її варіантів, багатство мов­них засобів (бідність словника у мові публічних виступів є неприйнят­ною).

  2. Володіння хорошою дикцією - правильна артикуляція, володін­ня різними типами інтонації, уміння змінювати темп мовлення, корис­туватися паузами.

4. Інтелігентність - тактовність, доброзичливість.

5. Вміння організовувати свої стосунки з аудиторією - дотримува-
тися принципів співробітництва, виявляти коректність у мовленні (не
вживати виразів типу Вам ясно? Ви цього не знаєте тощо).

Велике значення для підсилення смислової виразності та впливу на слухачів мають невербальні засоби спілкування - міміка та жести, погляд, поза промовця.

Міміка - це вираз обличчя, пов'язаний зі змінами положення м'я­зів навколо рота, очей. А. Коні стверджував, що в гарного оратора об­личчя говорить разом з язиком.

Жести - це рухи тулуба, голови, рук або ніг. Природна жестикуля­ція зближує промовця зі слухачами і робить зміст виступу більш зро­зумілим. Однак для цього жести мають бути природними, стримани­ми, м'якими та узгоджуватися з рухами всього тіла, не бути різкими.

Наприклад, науковці-психологи розрізняють кілька видів жестів ру­ками:

  • Вказівним пальцем здебільшого показують на певну особу або предмет, напрям.

  • Стиснутий кулак - це наголошення на певному аспекті якогось питання.

  • Долоня, обернена догори, може мати кілька значень: промовець пропонує зважити якийсь план або оцінити якусь дію; обернена дони­зу - означає незгоду, відмову.

Існують різні рівні, на яких можна жестикулювати:

  • нижній рівень (від попереку вниз) - жести виражають думки і почуття, пов'язані з опором, несприйняттям;

  • середній рівень (між попереком і плечима) - супроводжують більшу частину виступу;

  • верхній рівень (від плечей вгору) - жести супроводжують дум­ки про високі ідеали.

Погляд - це контакт за допомогою очей. Встановлено, що, розмов­ляючи, люди дивляться одне на одного в середньому 35-50 % усього часу, протягом якого відбувається розмова. Зоровий контакт промовця з аудиторією має бути не меншим. Він потрібен для того, щоб визначити реакцію на свої слова. Звичайно, погляд - це сигнал, зміст якого можна визначити, беручи до уваги вираз обличчя та ситуацію. Наприклад, три­валий погляд, спрямований на співрозмовника, свідчить про те, що лю­дина говорить правду. Що складнішою є думка, то рідше людина, яка говорить, дивиться на слухача (бажання не розпорошити свою увагу).

Виділяють такі невербальні засоби спілкування:

1. Оптичні - жести, міміка, поза, хода, контакт очей, одяг, косметика.

2. Акустичні - темп мовлення, тембр голосу, висота голосу, сила
голосу, паузи, інтонація.

3. Кінетичні - дотик, потиск руки, поцілунок.

4. Ольфакторні - запах тіла, запах косметики.

5. Просторово-часові - відстань між співбесідниками, розміщення
в просторі, тривалість контакту, ступінь пунктуальності в часі.

їх роль і значення особливо відчутні та важливі під час приватного діалогічного ділового мовлення, зокрема ділової бесіди, спілкування керівника з підлеглим чи розмови під час прийому відвідувачів тощо.

Ділова бесіда-це розмова, в якій бере участь небагато учасників. Мета ділової бесіди - отримання інформації, розв'язання важливих виробни­чих проблем, вирішення певних завдань. Як і будь-яка розмова, це -„будівля, яку зводять спільними зусиллями" (Андре Моруа). Відбува­ється обмін репліками, питаннями і відповідями, думками й оцінками.

Ділова бесіда - це процес спілкування, який охоплює певні психо­логічні елементи соціальної взаємодії, а саме: тривалість мовлення, тривалість зустрічі, темп спілкування, владність, інтимність стосунків, співробітництво і змагання, емоційний тон, мету і предмет зустрічі14.

У діловій бесіді є конкретні правила дотримання комунікативної ети­ки. Треба бути уважним і тактовним до співрозмовника, вміти слухати його думку, враховувати погляд і докази, висловлювати свої думки точ­но, логічно, переконливо, стежити за реакцією партнера і відповідно коригувати свої дії, стимулювати зацікавленість розмовою. Успіх ділової бесіди залежить від ступеня готовності до теми розмови, психологічно сприятливої атмосфери, коректної мовної поведінки співрозмовників.

Основні елементи будь-якої ділової бесіди: встановлення місця й часу зустрічі, спосіб вступу в контакт (початок розмови), визначення мети бесіди (проблема, яку треба розв'язати, конкретне завдання), об­мін думками, пропозиціями (оцінка, ухвала), фіксування домовленос­ті і вихід із контакту (підсумки бесіди, взаємні зобов'язання).


14 Томан І. Зазнач, праця. - С. 166-169.

Численні поради фахівців з ділової етики, соціоніки, психології сто­суються правильного вибору години, дня тижня, часу для важливої ділової бесіди (найпродуктивніший працездатний період - з 9 до 14 і з 16 до 20 години), вибору місця зустрічі (власний кабінет, кабінет опо­нента, нейтральна територія), тривалості розмови тощо. Важливою і вод­ночас найважчою частиною ділової бесіди є початок. Розмову не варто починати з обговорення погоди. Початок бесіди - це встановлення кон­такту, побудова „мосту" між партнерами. Радять ставити запитання по суті, відповідати спокійно, виявляючи знання справи, аргументувати свою позицію, говорити докладно, але не багатослівно, створювати довірливу атмосферу, зацікавлювати співрозмовника, не втрачати у роз­мові ініціативи, уникати полеміки. „Ділова бесіда - це мистецтво, а починати потрібно з одягу та ерудиції", - одна з порад. Ось, до при­кладу, перелік того, чого не слід робити під час бесід: не нав'язувати розмови, не втручатися, не дорікати, не робити натяків, не зводити рахунки, не бути надто допитливим, не говорити про зв'язки, не дава­ти порад про здоров'я, не дивитися впритул, не відводити очей убік. Яких саме помилок припускаються найчастіше співрозмовники під час ділової бесіди: виявляють авторитарність; не зважають на погляди ін­ших; ігнорують стан співрозмовника; не враховують мотиви поведін­ки співрозмовника; не виявляють інтересу до проблем співрозмовника; перебивають мовців; говорять, не впевнившись, що їх слухають; гово­рять довго; обмежуються однією пропозицією'5. О. Корніяка форму­лює правила, які діють у межах комунікативного кодексу ділового спі­лкування (кодексу кооперативності та партнерства), так: правило не­обхідності і достатності інформації, правило якості інформації, правило відповідності темі і правило дотримання стилю16. Звичайно, під час ділової бесіди потрібно виявляти вихованість, а це передбачає ввічли­вість, привітність, доброзичливість, тактовність, стриманість, повагу до співрозмовника. Лише тоді ділове спілкування буде діяльно-прак­тичним і успішним.

Спілкування керівника з підлеглим може відбуватися з різних при­чин та в різних ситуаціях:

  • керівник віддає розпорядження, вказівки, рекомендує, радить;

  • керівник отримує зворотну інформацію про виконання завдання;

  • керівник дає оцінку завданню, яке виконав підлеглий.

У ситуації „розпорядження" значною мірою вибір форми впливає на виконання. Щоб розпорядження виконували охоче, воно має відпо­відати внутрішнім переконанням підлеглого, тобто:

Ботвина Н. Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділового спілкування. -К., 2000. - С. 56.

Корніяка О. Мистецтво ґречності. К., 1995. - С. 45.


  • зміст розпорядження не суперечить принциповим поглядам під­леглого;

  • підлеглий особисто зацікавлений у розв'язанні поставленого пи­тання.

Керівникові варто пам'ятати, що підлеглий легше сприйме його по­зицію за умови позитивного емоційного ставлення до своєї персони. Психологічними прийомами досягнення прихильності підлеглих може бути часте промовляння вголос імені та по батькові співрозмовника. Запам'ятати ім'я допоможе кількаразове повторення його з якогось при­воду, напр.: Дуже приємно це чути, Маріє Іванівно! Якщо колектив для керівника новий, то він змушений вивчати імена підлеглих. Не зайвим буде сказати підлеглому і заслужений комплімент, напр.: Знаю Вас як досвідченого фахівця. Однак не варто акцентувати на комплі­ментарних фразах і після компліменту робити антикомплімент, напр.: Руки в тебе золоті, але язик - ворог твій! Керівник мусить бути тер­плячим та уважним слухачем, цікавитися позаслужбовими захоплення­ми підлеглого і використовувати їх в інтересах виробництва. Ці прийо­ми більше впливають на сферу підсвідомого, ніж на свідомість людини.

Не завжди розмова керівника з підлеглим може бути приємною, наприклад, ситуація „покарання" чи „звільнення". І навіть у цих випад­ках керівникові слід дотримуватися певних етичних правил і норм:

  • підготувати емоційний фон для сприйняття негативної чи критич­ної інформації, який має бути самостійним і не пов'язаним із вчинком;

  • засудити негідний вчинок (дії) підлеглого і висловити вердикт (оголосити догану, усне попередження тощо);

  • закінчити розмову, якщо це можливо, на позитивній ноті, напр.: / надалі прошу мене звільнити від таких неприємних розмов.

Прийом відвідувачів - це приватне ділове мовлення, що є засобом повсякденного спілкування людей у процесі виконання службових обов'язків. Мовлення керівника, який приймає відвідувачів, перестає бути його приватною справою - це мовлення офіційне, від імені уста­нови, яку він представляє.

Під час розмови з відвідувачами керівник має дотримуватись низ­ки вимог щодо культури усного мовлення, зокрема:

  • темп мовлення узгоджувати з тематикою і ситуацією розмови, індивідуальними рисами мовця. Він повинен бути неспішним, але не надто млявим і байдужим;

  • тон розмови обирати спокійний, діловий, стриманий. Керівник має уважно слухати, чітко давати поради;

  • намагатися не напружувати голос і до кінця фрази помітно його знижувати;

  • робити порівняно невелику кількість пауз. Кожна пауза має уви­разнювати сказане, створювати психологічний підтекст. Вона, звичай­но, може бути викликана потребою знайти влучне потрібне слово;

  • слова вимовляти виразно, але менш старанно, ніж при публіч­ному мовленні. Окремі звуки можуть послаблюватися. Надмірну ре­тельність в артикуляції сприймають як вияв агресивності, нетерпимо­сті, бажання якнайшвидше „виставити відвідувача за двері";

  • мовлення керівника має відзначатися багатством слів та виразів (можна використовувати крилаті вислови та фразеологізми). Перевагу слід надавати загальновживаній та стилістично нейтральній лексиці. Абсо­лютно відсутні образливі, просторічні слова, жаргонізми та діалектизми.

Важливими є й вимоги, які ставлять до мовлення та культури пове­дінки відвідувача. Людина, яка прийшла на прийом, має назвати себе (прізвище, рід занять, посаду) і коротко викласти суть справи, подяку­вати за пораду, допомогу. В кабінет керівника не прийнято заходити і сідати без дозволу чи запрошення, а керівникові не личить годинами „тримати відвідувача за дверима", чи не запропонувати йому сісти, чи не провести в кінці розмови до дверей або хоча б подати руку, особли­во якщо це літня людина.

Поширеним видом усного ділового мовлення є телефонна розмова. Це найпростіший і найефективніший спосіб встановлення ділового кон­такту. Тут не працюють міміка, жести. Візуальний контакт між спів­розмовниками відсутній, тому дуже важливими є інтонація та лексичне вираження. Обмеженість у часі, можливість технічних перешкод зни­жують ефективність цього виду мовлення. Однак суттєвими перевагами телефонної розмови над іншими способами є оперативність переда­вання інформації, швидкість реагування на інформацію, можливість дистанційного керування діями, зручність.

Успіх ділової розмови по телефону залежить від уміння дотриму­ватися певних правил поведінки - телефонного етикету. „Не випус­кайте з уваги тієї обставини, що телефонна розмова - це великою мі­рою ваша візитна картка, - зауважують фахівці школи бізнесу'7. Умін­ня ділових людей вести телефонні розмови сприяє й авторитету фірми, організації, яку вони представляють.

17 ШвальбеБ.,ШвальбеХ. Личность, карьера, успех: Пер. с нем.- М., 1993.-С. 186.


Службова телефонна бесіда має таку структуру:

- момент встановлення зв'язку (вітання, взаємне представлення);

- виклад суті справи (повідомлення мети дзвінка, ознайомлення з проблемою);

  • обговорення ситуації, проблеми;

  • закінчення розмови (резюме, прощання).

Деякі важливі аспекти ведення ділової телефонної розмови:

  • Часові межі. Кожна телефонна розмова у середньому триває 3-5 хвилин. Із часом виробляється вміння розмовляти по телефону корот­ко, висловлюватися чітко і стисло. Цьому сприяє володіння інформа­цією, попередня підготовка до розмови. Якщо передбачається тривала розмова, потрібно запитати, чи має співрозмовник достатньо часу для бесіди. Час ділових регулярних розмов краще узгоджувати з партне­ром. Завжди треба намагатися телефонувати у зручний час - не теле­фонувати до дев'ятої години зранку та після десятої ввечері.

  • Дотримання мовного етикету. Обов'язково потрібно вживати формули вітання (на початку розмови, а також тоді, коли до слухавки підійшов інший співрозмовник), прощання (у кінці розмови), подяки, вибачення - відповідно до ситуації. Важливе значення має взаємне пред­ставлення на початку телефонної розмови: треба назвати прізвище, ім'я, по батькові, посаду й організацію, яку ви представляєте. Говорити без поспіху, розбірливо (щоб можна було записати). Прохання, запитання потрібно формулювати тактовно і люб'язно (з ким хочете розмовляти, з якого приводу телефонуєте, прохання занотувати, переказати інформа­цію та ін.). Для цього існує низка обов'язкових етикетних реплік, якими, неначе паролями, обмінюються обидві сторони спілкування, напр.: Чи не могли б ви запросити до телефону...?; Будь ласка, покличте..; Чи можу я розмовляти з...?; Чи можу я телефонувати пізніше?; Мені ре­комендували звернутися до вас з питання... ; Зачекайте хвилинку, зараз я передам слухавку; Прошу зачекати; Зателефонуйте, будь ласка, піз­ніше, через двадцять хвилин, вона зараз дуже зайнята; Чи не могли б ви йому переказати...?; Перекажіть, будь ласка, інформацію та ін.

  • Максимальна насиченість інформацією. Дотримання цієї ви­моги характеризує співрозмовників як досвідчених ділових людей. Якщо це "вихідна" розмова, вона потребує продуманості й підготов­ки. Мати під рукою план розмови, порядок питань, документи, дати, цифри, прізвища, потрібні номери телефонів, ключові слова розмови -означає подбати про те, щоб розмова була ефективною.

  • Конструктивність розмови. Також залежить від компетент­ності ділових партнерів, умінні наголошувати на суттєвому, уникати непорозумінь, вести діалог, а не монолог, тобто уважно слухати спів­розмовника. Якщо розмова довга, час від часу бажано підсумовувати досягнуті угоди, підтримувати розмову принагідними репліками. Вар­то записувати важливу інформацію - це допоможе дотримати слова і виконати певні обіцянки чи домовленості. У разі виникнення склад­них питань можна запропонувати співрозмовникові зустрітися.

  • Позитивне емоційне тло - одне з найважливіших правил діло­вої телефонної розмови. Потрібно бути доброзичливим, розмовляти при­вітно, звичним рівним голосом, спокійно, виразно, витримано, а не гуч­но й галасливо. Під час розмови варто називати співрозмовника на ім'я та по батькові, це завжди для нього приємно. Не перечити співрозмовни­кові, не перебивати, не виказувати своєї невдоволеності, не вдаватися до категорично-наказового тону, не погрожувати, уникати бурхливого вияву емоцій. Намагатися, щоб телефонна розмова не була монотонною чи, навпаки, хаотичною. Важливими чинниками творення позитивного тону телефонної розмови є голос, інтонація, паузи, логічний наголос.

  • Мова. Звичайно, лише літературна. Висловлюватися потрібно сти­сло, точно, стежити за логікою викладу думок, послідовністю, викорис­товувати короткі, правильно побудовані речення. „Телефонну розмову не можна "переглянути" і стилістично виправити, - зауважує Н. Бабич, - у ній „не працюють" міміка, жести, але вона надзвичайно економна в одержанні інформації, для чого ефективно використовується лексичне й інтонаційне багатство мови"'8. Важливість розмови вимагає добору потрібних слів, переконливості аргументів, збільшує вагу реплік. Стиль розмови залежить і від ступеня знайомства співрозмовників, їхнього віку, статі, посади тощо. Більша розкутість синтаксису, елементи гу­мору, веселий тон розмови мають бути доречними, тобто тільки допо­магати, а не шкодити справі.

  • Технічні моменти телефонної розмови. Наведемо декілька пра­вил телефонного ділового спілкування.

Набирайте номер телефону тільки тоді, коли переконані у його пра­вильності.


18 Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - С. 34-35.

Слухавку намагайтеся підняти між другим та четвертим дзвінком. Після п'ятого телефонного дзвінка спрацьовує автовідповідач.

Якщо вам зателефонували у той час, коли ви вирішуєте термінову справу, попросіть вибачення і пообіцяйте сконтактуватися з тим, хто телефонує, пізніше. Обов'язково дотримуйте слова. Можна попроси­ти партнера, щоб він сам зателефонував пізніше, коли ви будете вільні.

Якщо співробітника, якого просять до телефону, немає на місці, а питання, яке порушує адресант, може вирішити інший співробітник, потрібно запросити його або дати відповідний номер телефону.

Якщо сталося роз'єднання з технічних причин, відновлює зв'язок той, хто телефонував.

Закінчує розмову той, хто її почав. Якщо співрозмовник жінка, то ініціативу варто віддати їй.

Не ведіть двох розмов одночасно.

Ніколи не кладіть несподівано слухавки.

На помилковий дзвінок реагуйте ввічливо, за власний помилковий дзвінок просіть вибачення.

Пам'ятайте, що службовий телефон - для службового користування.

Отже, основні вимоги до мовця, що говорить по телефону, такі: 1) чіткість, чистота артикуляції, правильність дикції; 2) середній за силою голос мовлення; 3) лаконізм висловлювання (лексичний і син­таксичний), чіткість, виразність побудови фрази; 4) темп мовлення -середній; 5) тон мовлення - спокійний, ввічливий19.

Культура ведення ділової телефонної розмови - ознака загальної куль­тури людини. Вироблення певних принципів поведінки у телефонному спілкуванні, дотримання соціально-психологічних вимог телефонного етикету не тільки характеризує людину як ділову, енергійну, цілеспря­мовану, а й реально допомагає у веденні справи.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Ваша оцінка цього документа буде першою.
Ваша оцінка:

Схожі:

Раїнська мова професійного спілкування рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Київ \"Каравела\" 2005 iconРекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих на- вчальних закладів (лист №4/18-г-2151 від 04. 12. 07)
Т. Асламова, Т. Бакка, В. Бортніков, Т. Гінєтова, Л. Дух, О. Желіба, В. Кононенко, 

Раїнська мова професійного спілкування рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Київ \"Каравела\" 2005 iconОви педагогічної творчості підручник для студентів  вищих педагогічних навчальних закладів Затверджено Міністерством освіти І науки України Київ 2006
Синопсис 

Раїнська мова професійного спілкування рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Київ \"Каравела\" 2005 iconПідручник   для  загальноосвітніх   навчальних  закладів 9  клас Рекомендовано   Міністерством  освіти  і  науки  України Харків  2009
С. П. Фоміна, методист вищої категорії Інституту інноваційних технологій І змісту

Раїнська мова професійного спілкування рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Київ \"Каравела\" 2005 iconМіністерство освіти І науки України Національний еколого натуралістичний центр учнівської молоді Інститут проблем  виховання апн україни позашкільна  освіта: історичні  поступи  ТА  здобутки до 90 річчя  позашкільної  освіти
України, окреслена роль сучасних позашкільних навчальних закладів в системі освіти, їх пріоритетні напрями

Раїнська мова професійного спілкування рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Київ \"Каравела\" 2005 iconБезпека   життєдіяльності      Навчальний посібник                                   Київ  «Основа»  2011      1

Раїнська мова професійного спілкування рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Київ \"Каравела\" 2005 iconМетодичні рекомендації до викладання географії в 2010/2011 навчальному році (станом на 25. 08. 2010 року)
Географія з 6 по 9 клас у 2010/2011 навчальному році буде вивчатися за програмою загальноосвітніх навчальних закладів для 6-11 класів,...

Раїнська мова професійного спілкування рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Київ \"Каравела\" 2005 iconМіністерство освіти І науки україни  красноармійський індустріальний інститут  державний вищий навчальний заклад 

Раїнська мова професійного спілкування рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Київ \"Каравела\" 2005 iconФілософія:  Навчальний  посібник   для  студентів  2  курсу  фпо  і 
...

Раїнська мова професійного спілкування рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Київ \"Каравела\" 2005 iconМіністерство освіти І науки україни  львівський національний університет імені івана франка 
Мета  вивчення  історії  філософії  полягає  у  формуванні  в  студентів  філософської 

Раїнська мова професійного спілкування рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Київ \"Каравела\" 2005 iconМіністерство освіти і науки України  Академія педагогічних наук України  Полтавський обласний інститут післядипломної педагогічної  освіти ім. М. В. Остроградського
Завдання посібника – вступ у специфіку здійснення наукової роботи в контексті управління знаннями 

Додайте кнопку на своєму сайті:
Документы


База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2011
звернутися до адміністрації
Документы | Документи | Documents
Документи